Для багатьох контемплятивна (споглядальна) молитва асоціюється з якоюсь пасивністю. Наче це – «нічого не робити» на молитві. Насправді також можна дискутувати з таким підходом до молитви, в якому людина мусить обов’язково щось «робити»: правильно стояти/клякати/сидіти; вимовляти слова, уважно щось читати, роздумуваати ітп. І тоді докоряти собі, якщо такої активності нема. Натомість контемплятивна молитва викликає багато нерозуміння саме через це, що або асоціюється з незрозумілою пасивністю, або з медитацією далекосхідного типу.

Насправді християнська споглядальна молитва в своїй суті є дуже активна, хоча назовні може виглядати як заклякла у безрусі постава, або навіть звичайна поведінка, в якій на перший погляд не видно молитви. Ця активність полягає на постійному і свідомому спрямовуванні свого розуму до Бога. Пробудженій чутливості та тверезій уважності. Розум, тобто наша думка – я маю на увазі думку, як внутрішню енергію, самосвідомість – постійно чогось шукає, чогось хоче, кудись прямує. Отже суть споглядальної молитви є керувати напрямок думки до Господа. І це насправді не так легко. Це не означає намагатися очистити свій розум від думок повністю – насправді це неможливо людськими силами. Не намагатися зробити так, щоб відчувати лише ті емоції, які приємні. Це противиться людській природі. Думка, вся сила розуму скерована до Господа – є справжньою аскезою і справжньою молитвою. Часом це вимагає великих зусиль. Господь завжди виходить назустріч таким зусиллям, вони Його зворушують!

Проте, якщо подивитися на цей процес з оберненої перспективи (а це саме іконічна переспектива, тобто властива святоотцівському сприйняттю), то це не наші злюдські зусилля є вирішальними, а Божа ініціятива. Сама спроможність керувати думку до Бога, сама згадка про Нього серед звичайних буденних занять, є актом любові Бога до людини, а не навпаки.

Тому справді, молитва споглядальна може бути великою працею, але водночас великим відпочинком та відновленням.

На завершення скажу, що в термінології католицької духовності існує поняття активної та пасивної контемпляції, які відрізняються тим, що в останній ініціятиву повністю бере в свої руки Господь, а людина лише «входить» у цей досвід. Там розум без жодного розсіяння триває в уважному скеруванні на Бога і жодні думки, чи почуття в тому не перешкоджають. Натомість все-одно чинник людської волі працює на повну, тоді воля людини горить вогнем любові, яка є відповіддю на Божу любов. І в такому стані нема ніякої людської «заслуги». Ми не можемо собі випрацювати таку пасивну контемпляцію, вона є даром. Але також, треба пройти певен шлях, щоб бути готовим на такий досвід. 

Тому, в звичному нашому християнському житті найбільш поширена є активна контемпляція. І вона може відбуватися постійно, не залежно від заняття, яке ми виконуємо. Чим більше ми скеровуємо наш розум до Бога, тим більше Він входить в наше життя і перемінює його. 

М. Ч.