Про харизму Редемптористок (контемплятивних).

-Чин Найсвятішого Ізбавителя (Ordo Sanctissimo Redemptoris) був одниим з останніх затверджених Церквою орденів монастичного характеру, який своєю структурою нав’язує до таких традиційних у Католицькій Церкві монастирів, як сестри бенедиктинки, камедулки, візитки та ін. Це означає, що кожен монастир такого ордену має автономію, хоч їх об’єднує один устав. У більшості випадків – це жіночі монастирі, яких зобов’язує папська клявзура (такі монахині ніколи не покидають мурів монастиря, окрім нагальних потреб, а також інші не можуть входити всередину, тільки зустрічаються з сестрами у розмовницях. Проте, в конституціях зазначається, що кожен монастир, в силу своєї автономії, може обрати іншу форму клявзури (залишаючись монастирем строго контемплятивним).

– Усі монастирі клявзурові (затворницькі) і контемплятивні, незалежно від харизми об’єднують такі завдання:

 + Вони свідчать тим, що вони є, як місто на вершині гори. Такі монастирі не покликані проповідувати словом, але вони проповідують самим своїм буттям і радикальною формою посвяти Богові.

+Такі монастирі покликані перебувати у постійній молитві – тому їхнім обов’язком є молитва освячення доби – повне церковне правило,  а також у молитва споглядального характеру, яка твориться в келіях, або у храмі.

 + Вони повинні постійно навчатися і знати живу християнську традицію а також навчання Церкви. Таким чином такі монастирі стають гарантією і хранителями депозиту православної віри Церкви, а також місцями культивування традиції.

 + Вони не ведуть зовнішньої діяльності, їхнє життя зосереджене на клаптику території, яка їм передана – там вони працюють, моляться і зустрічаються з людьми.

– Харизма монастирів Чину Найсвятішого Ізбавителя:

+ Чин заснований у 1731 році неаполітанською монахинею бл. Марією Челестою Кростарозою. Вона вступає до існуючого монастиря сестер візиток ( заснованого Франциском Салезієм на основі правил св. Августина) і реформує його, пишучи новий, цілковито оригінальний устав. Попри великі труднощі в цьому допомагає їй св. Альфонс, який розпізнає, що це Діло походить від Бога. Кростароза також є ініціаторкою заснування згромадження редемптористів ( тільки вони цього не дуже хочуть признавати).

+ Ключовим словом для розуміння нашої харизми є «Жива Пам’ять» – Viva Memoria.  Це дуже багатогранний термін, який обіймає багато значень: від практичного до богословського.  В практиці життя він означає, що кожна сестра має мати неустанну пам’ять про Бога, жити в Божій присутності і пам’ятати протягом дня про життя Ісуса Христа і таким чином Його наслідувати. (Напр. у 3-й год. дня у нас є мовчанка в пам’ять про смерть Ісуса на хресті і сестри тоді стараються особливо бути в молитві). Більш богословське трактування поняття «Жива Пам’ять» відносить нас до євхаристійного «Спомину» – це чиніть на мій спомин. Так, як Анамнеза в Літургії не просто пригадує – вона уприсутнює для нас таїнство нашого спасіння, так кожна монахиня зокрема і ми як спільнота разом покликані бути Анамнезою – уприсутненням таїнства Христа. Ми як спільнота – в єдності і різноманітності маємо бути євхаристійною пам’яттю. Тому в нашому уставі появляються такі ствердження, що ми маємо стати Живою Євхаристією, Живим Євангелієм, Живою Іконою. Тут хочу підкреслити не тільки індивідуальний аспект прийняття дару обожествлення, але і спільнотовий – ми разом творимо євхаристійну Пам’ять.

+ З цього спільнотового виміру випливає наше 1 правило: єдність і взаємна любов. Першим нашим обов’язком є жити для сопричастя з іншим. Через другу людину ми доходимо до споглядання, а через споглядання до якісних взаємин. Ціле життя наше є школою сопричатся. Таїнство пресвятої Тройці  стає в основі розуміння, чим є, чим має бути життя у монашій спільноті. Це відкриття на себе навзаєм, будує в нас відкритість на інших і поставу гостинності – тому можна сказати, що гостинність вписана в нашу харизму, хоча такий термін майже не використовується. Йдеться про феномен «відкритої клявзури» для кожного, хто хоче до нас прийти.

+ Ми маємо не тільки молитися за інших, але молитися з іншими. І молитва наша має бути відкритою для людей (не в якійсь потаємній капличці, але в церкві, куди мають доступ люди). Йдеться передусім про літургійну молитву – через яку ми маємо ставатись «школою молитви» для людей, які відчувши атмосферу живого спілкування з Богом, самі увійдуть у неї. Але і особиста молитва, якщо практикується в храмі – дозволяє більшість часу тримати церкву відкритою для вірних. Ми також стараємось про красу літургійного співу і дотримання традиції у обрядах Церкви.

+ Ми часто спілкуємось з людьми, які до нас приходять. І ми маємо дати їм досвід і почуття того, що Бог є Добрий, що Він Любов. Наша постава несе радість і усміх, які можуть випливати із хреста і страждання. Але попри автентичність і буття в правді, стараємось перемінювати все, що важке – у радість.

+ Є один твір нашої Засновниці Марії Челести, який називається «Дух Інституту». Там вона говорить, що головною нашою харизмою є ……смиренність, упокорення і самовідречення Ісуса Христа, який умалив Себе самого, прийнявши вигляд слуги. Цю частину нашої харизми ми не оголошуємо, але кожна з нас живе хрестом і самовідреченням, і стараючись приймати усе, що несе життя із смиренням і вдячністю.