Сестра Анна Колачник народилася 15 грудня 1907 р. в с. Боянець в Україні. Її родина була ревною і глибоко віруючою. В кожну неділю, незалежно від погоди і пори року, кілька годин ішли пішки до найближчої церкви, щоб брати участь в св. Літургії. Там безперечно зродилося її контемплятивне покликання. З її розповідей можна було дійти до висновку, що вона та її дві сестри виховувались з великою любовю, пошаною та водночас міцною рукою батьків – Василя і Марії. Дуже скоро вона навчилася основних обовязків, повязаних з веденням господарства і дому.

Коли редемптористи розпочали свою діяльність в Україні, вона також пізнала місію й покликання “багатого відкуплення” і так, як і інші українські дівчата, прагнула стати редемптористкою. Всі вони для того були повинні податися до далекої Бельгії. Отець Регерт привіз Анну до Бельгії в 1928 році і постарався, щоб вона спочатку деякий час проживала в певній багатодітній сімї, в якій померла мати. Там вона служила, вчилася мови (французької), яку опанувала дуже швидко і добре, а також пізнавала культуру і ментальність цієї країни.

7 жовтня 1930 року надійшов цей довгоочікуваний с. Анною день вступу до монастиря сестер редемптористок в Бругге, де вона розпочала час свого постуляту разом зі с. Філоменою (Михайлиною Мрочковською). 15 жовтня 1934 року склала перші обіти. Тоді ще жила ідея про заснування монастиря редемптористок східного обряду в Україні, Боже Провидіння все- таки інакше спрямувало її долю. Комунізм замкнув Україну на контакти зі світом. З огляду на небезпеку депортаціїї її рідних, мусіла повністю перервати з ними звязок. Всі ті довгі роки вона, повна спокою і довіри Божій любові, неустанно молилася і жертвувала своє життя за улюблену Батьківщину. Але весь той час ніколи не дізналася, що сталося з її родиною, чи всі живі, чи їх не вивезли. Близько 90 років, коли друзі сестер  з Бругге почали приїзджати в Україну з гуманітарною допомогою, віднайшли її родичів. Тоді її єдиним переживанням було : “ чи моя родина зберегла віру і залишилась вірною Апостольській Столиці?”

Сестра Анна в праці. Вона ціле своє християнське покликання розуміла як служіння ближнім! На городі, а передусім в кухні знаходила спосіб, як роздавати любов у великій щедрості: солодощі для наймолодших сестер, сховані на полицях між каструлями, слово підтримки для сестри, що переживала якісь труднощі, щодня тістечко для отця капелана…Аж до смерті в ній була радість з давання. Кожна сестра, від найстаршої до наймолодшої має свою власну історію зі с. Анною. Її серце було так просторе, так безмежно відкрите, саме таке, яке має бути  у справжньої редемптористки. Таким серцем вона піклувалася про кожну сестру, кожну сімю, всю Церкву і світ.

Сестра Анна була самою молитвою.Коли ми будили її вранці, на її устах нердмінно появлялася пісня прослави і радості для “Татуся Доброго Бога”(як Його називала) з проханням, щоб Він огортав її і укорінив у Своїй любові; і для “любої Мамусі”(так називала Богородицю), просячи її, щоби була з нею цілий день. Спочатку мене це дивувало, що Ісус був на другому плані. Вона майже не зверталася до Нього. Пізніше я це зрозуміла:  вона стала Ісусом.  Це ж і є покликання редемптористки: “Живу вже не я, але Христос живе в мені”(Гл 2,20).Вона стала Ісусом, щоби Йому дати шанс в ній здійснювати  далі Своє власне покликання відкуплення людства в її буденному, звичайному житті.

Саме звідси починалося її спрямування на Отця та її радість з постійного прагнення справляти Йому приємність. І її давання кожній людині, в якій вона шукала образ Бога. Думаю, що Св. Дух не знайшов у ній багато опору в тому поступовому переображенні: вона від природи була інтелігентна, чиста, прекрасна і приймаюча як невинне дитя, Боже дитя.

У с.Анни можна було вловити ідею Божої педагогіки: педагогіки любові, якою Він полюбив кожного без винятку. Вона любила кожного; без різниці, без заслуг, без причини. Вона бачила в кожній людині Божу дитину, гідну любові. Вона вся була просякнута вірою в доброту, яка скривається в кожному створінні. Через її щиру доброту не можеш зробити ніщо інше,  лишень дозволити, щоб тебе потягнула і досвдчити сили, щоби відповісти на цю доброту, якої вона в тобі побачила так багато і…стати кращим. Хіба не так чинить Бог своєю любовю кожному, хто Його приймає?

Протягом останніх років с. Анна не могла вже довше обійтися без допомоги інших, хоч завжди була сильною і ніколи не хворіла. На початку Різдвяного Посту почалася її дорога повного очищення: тяжке запалення бронхів, проблеми з диханням, стравоходом, тромб і операція…Її фізичні сили раптово почали зменшуватись, але її внутрішня краса, її постійна вдячність і задоволення не зламались. І ось Господь попросив її про нову, тяжку жертву: Він потребував, як від Авраама залишити і довірити Йому все і поручив їй ще одну місію. Вгідно було Богові цю перлину, що понад 70 років була “похована з Христом у Бозі” і сяяла у своїй спільноті, трішечки показати її ширшому колу. Після перебування в лікарні, поїхала до Хилє, де серед Сестер від Любові знайшла наново двох своїх сестер, що через свій дуже похилий вік, були там вже рік. Ще два рази муісіла перебувати в лікарні. 25. 02. 2002, в день так важний для редемптористок, заснула вона спокійно в мирі Свого Господа, так як жила: дитя, сповнене довіри і віддання Отцеві, так уподібнена Ісусові і з серцем так просторим, що могло помістити в собі весь світ, обіймаючи його молитвою: щоб всі були одно!

с. М. Гільде, настоятелька монастиря в Бругге.