Монастир монахинь Чину Найсвятішого Ізбавителя в Україні
Ідея контемплятивного монашого Ордену Найсвятішого Ізбавителя бере свій початок від натхненного Святим Духом життя блаженної Марії Челести Кростарози (1696-1755) – неаполітанської монахині, містички, яка і написала устав, керуючись Божим веденням.

«Українська» історія редемптористських монаших спільнот сягає своїм корінням Бельгії та Франції, а почалася разом з прибуттям на нашу землю бельгійських отців редемптористів. Завдяки митрополитові Андрею Шептицькому у 1913 році редемптористи прийшли в Україну. Наша Церква в тому часі потребувала великої молитви осіб, що все своє життя присвятили б тільки молитві та жертві. Це розумів митрополит Андрей і покликав до життя згромадження місійного типу, а поряд з тим прагнув відродити східне монашество, яке органічно поєднує в собі молитву та місію.

Також  існував проект створення жіночого контемплятивного монастиря. Але реалізація цього проекту була набагато важча, ніж заснування монастиря отців. Сестри з Бельгії чи Франції не мали на той час можливостей та потрібних кваліфікацій, щоб прислати декількох сестер для заснування монастиря в Україні. Єдиною дорогою було вислати дівчат з України на початкову формацію до Бельгії, які б, повернувшись, могли заснувати монастир редемптористок. Перші дівчата, що почули в серці поклик появилися досить швидко, як плід місійної праці перших українських редемптористів, зокрема о. Миколая Чарнецького, майбутнього блаженного. Невідомо кому належала ініціатива створення монастиря контемплятивних редемптристок, чи дівчатам з гарячими серцями, чи отцям, які усвідомлювали потребу Церкви, чи самому Митрополитові. Це залишиться, мабуть, таємницею історії. Відомо лиш те, що між Андреєм Шептицьким та першими українськими сестрами існувала тепла, майже родинна переписка.

Вже до 1939 року в різних монастирях Бельгії було 22 українки. Плани про відкриття в Україні монастиря редемптористок східного обряду були вже дуже серйозні, та трагічні події вересня 39-го року, а потім довгі роки комуністичного переслідування Церкви, їх повністю перекреслили.

Але «Діло Боже», саме так називала блаженна Марія Челеста створення нового жіночого Інституту, тривало у своєму задумі, вичікувало відповідного часу і для існування такої спільноти в Україні.

У 2001 році українка Марія Слепченко вступила до монастиря редемптористок в Бєльско – Бяла (Польща). Також дві українські сестри з Італії в 2014 році приєдналися до Бєльська, а через два роки сестри отримали з Апостольської Столиці декрет про заснування Львівської Фундації. Так постала довгоочікувана монаша спільнота вже тепер безпосередньо на території України. Молода львівська спільнота нараховувала п’ятеро сестер на чолі з настоятелькою Марією Слепченко.

Львівська Фундація має назву «Монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці».  Як “маленька Церква”, монаша спільнота завжди молиться. Ритм дня є зрівноважений молитвою і працею, а також спільними зустрічами, на яких ділимося нашим духовним досвідом, а також, як в сім’ї, просто перебуваємо разом. Наш день тримається на міцному “каркасі” літургічної молитви, якою є Євхаристія і повний Часослов, а також на особистій молитві та навчанні Слова Божого та творів церковних авторів. Та особиста молитва – це найпрекрасніший момент для монахині, бо це є зустріч з Улюбленим, священнодіянням єдності між Ним і нею. Нашу духовність називають сонячною, усміхненою, бо джерелом тієї радості є саме споглядання Христа Відкупителя, занурення в Його Воскресіння.

Також, як спільнота, стараємось розвивати гостинність. Ми хоч живемо в клявзурі (затворі), тобто не виходимо за межі монастиря, є в кожному часі відкритими для тих, хто прагне в нас наповнитись Богом, чи приходить за порадою в життєвих проблемах.